«Чорних дат у людства є немало.
Кожна з них – це міна під прогрес.
Найстрашніше, що усіх спіткало, -
Вибух на Чорнобильській АЕС».
Квітень 2024. Земля в цвіту, а на душі сумно. Мимоволі подумки повертаєшся назад у 1986 рік, коли життя розкололося. На чорне і біле.
26 квітня. 38-а річниця аварії на Чорнобильській АЕС.
На годину пам’яті «Відчули ми тепло звізди Полин» до бібліотеки завітали учні 9-Б класу (класний керівник Олена Юрченко). Старшокласники, навіть їхні батьки, народилися вже після цієї трагедії, але та лиха чорнобильська година болем і пам’яттю відлунює у їхніх ще дитячих серцях. Вони уважно вслухалися в кожне слово інформації про причини і наслідки аварії, вдивлялися в кадри відео «Чорнобиль: перші хвилини кошмару». Учні дізналися про подвиг відважних пожежників, які рятували атомну станцію, рятували Прип’ять, Чорнобиль, Київ та усіх нас. Пам'ять про них та всіх ліквідаторів вшанували хвилиною мовчання.
До мурашок… Неможливо спокійно було дивитися кадри, на яких хати стоять пусткою, розруха… Здається, що душа пішла з цих місць… З яким болем писали про це наші українські поети і прозаїки. Дев’ятикласники схвильовано прочитали твори Л. Костенко, М. Луківа, І. Білого, Б. Приступи, М. Яновської.
Села, міста в Чорнобильській зоні – мертві, а соловейко тьохкає і хрущі над вишнями гудуть…
«А лелеки вже мостять гнізда теплі на хатах,
І здається – Чорнобиль ожива, щоби ЖИТЬ!»
